Повернутися дощем - Страница 122

122

— Бо він втратив свою половинку і дуже сумує.

— Звідки ти знаєш?

— Знаю і все.

Вадим ладен був розцілувати Настю за ці перші пагони пробудження до життя, але поводився стримано, щоб не сполохати її. Він дав їй тарілку з супом.

— Поїж, мама зварила. Свіженьке і смачне.

— Дякую. Звари, будь ласка, пшеничної каші.

— Звичайно, люба! — зрадів він її проханню. — Тобі з котлеткою, ковбаскою чи підливкою?

— Без нічого. Це для Самотнього Голуба.

Розділ 111

Сергій Андрійович прокинувся рано. Останнім часом він страждав безсонням. Сходив до знайомого лікаря, але снодійні ліки не допомагали. Звечора чоловік засинав, та за кілька годин прокидався, щоб провести безсонну ніч у роздумах. Зустріч з колишньою дружиною сколихнула все його життя, в якому, здавалося, все чітко сплановане і розставлене по місцях. Сергій Андрійович, прагматик за натурою, ніколи не чіплявся за минуле. Після зникнення дружини з дитиною кілька років намагався їх знайти, потім — забути. Час робить свою справу. Він завантажив себе роботою по саму маківку, щоб не було вільного часу на розмірковування. Та інколи мимоволі спливала думка про доньку. Реаліст, він знав, що донька не захоче його знати, бо він не виховував її, навіть не надіслав жодного вітання з Днем народження, не кажучи вже про гроші. Він для неї не існує — сумнівів нема, тож варто змиритися і жити своїм життям.

Людська доля — панянка примхлива. Хіба він міг допустити думку про те, що колись зустріне Богдану? Щоб помститися за його байдужість у вихованні Насті, доля звела його з Ніною, донькою Богдани. Сергій Андрійович ніколи не нарікав на своє життя — склалося так і крапка, але після такого злого жарту втратив спокій. Щоразу, прокинувшись серед ночі, він ставив собі одне питання: чи правильно він вчинив, відправивши Богдану додому, після того як дав їй надію? Іноді втішав себе думками про правильність свого вчинку, але щось нашіптувало, що він зрадив її вдруге, а якщо покласти руку на серце — проявив слабкість. Ніч навіювала думки про те, що потрібно бути сильним, зв’язатися з Богданою і все чесно розповісти. Приходив день, і нічні думки зникали разом з темрявою. Сергій Андрійович перевірив рахунок Богдани і побачив, що вона зняла незначну суму, недостатню для нормального життя. І знову питання для безсонних ночей: чому? Інша б одразу почала витрачати їх на себе, дітей, онуків, але не Богдана. Вона, його минуле, яке повернулося, щоб стати сьогоденням, а він відштовхнув її…

Сергій Андрійович випив міцної кави, яку лікар категорично заборонив. Останнім часом тиск зашкалював, збоїло серце, але позбутися багаторічної звички пити кілька разів на день міцну каву не міг, тому обманював лікаря, запевняючи, що вживає каву лише раз на день, хоча й розумів, що організм обдурити не можна.

Він поглянув на годинник. Скоро сьома, за ним заїде помічник і прийде домогосподарка Ірина. Сьогодні він мав намір оглянути об’єкт, який мають закінчити до весни. Будівництво «під ключ» приватних будинків давало непоганий прибуток і, що головне, стабільний. Зводити багатоповерхівки, звичайно, вигідніше, але й більше головного болю. Треба «вибивати» землю під забудову, що часто не подобається мешканцям сусідніх будинків, ходити по судах, до того ж нестабільність валюти і ще стільки всього, що голова йде обертом.

Під будинком просигналила автівка. Сергій Андрійович накинув піджак, поправив перед дзеркалом краватку. Звичка носити діловий костюм у нього залишилася із далекої юності, а краватка, здавалося, приросла удавкою на шиї. Чоловік привітався з водієм і помічником, і важкий чорний позашляховик швидко помчав геть. У Сергія Андрійовича починався звичайний робочий день…

— До роботи ми залучили в основному біженців з України, — пояснив дорогою помічник. — Люди тікають від війни, не встигаючи забрати необхідні речі. Виїжджали влітку на тиждень-два, а вийшло надовго. Скоро зима, а в багатьох нема теплого одягу та взуття, тож ми, користуючись вигідною ситуацією, набрали біженців. У них нема вибору. Або вони голодні, або хоч якась зарплатня. Кожен виживає, як може. Переглянете папери щодо цього об’єкта?

— Потім, в офісі.

На будівництві кількаповерхового сучасного приватного будинку кипіла робота з внутрішнього оздоблення. Бригадир Заур, чеченець за національністю, вибіг назустріч начальству, запросив оглянути дім. Сергій Андрійович знав, що де Заур, там порядок. Сергій Андрійович допускав, що бригадир, як і решта, цупить матеріали, але головне, що замовник задоволений і об’єкт зданий вчасно. Заур також підтвердив, що на будівництві працюють в основному робітники з України, на внутрішніх роботах задіяні здебільшого жінки.

— Зроби для них годинну перерву і збери жінок, — наказав Сергій Андрійович.

Заур здивовано скинув брови, але без зайвих питань пішов виконувати наказ. Тим часом Сергій Андрійович оглянув будинок з помічником і залишився задоволений. Він увійшов до дитячої, де вже майже були закінчені роботи.

— Гарна робота, — сказав, — дизайнер добре попрацював.

Стіни, стеля, підлога — усе нагадувало підводне царство: навколо плавали химерні рибки з посмішкою, чудернацькі жителі морського дна гралися з м’ячем, що тепло освітлював кімнату.

— Добре, що дитина може пожити в казці, поки не подорослішає, — подумав уголос Сергій Андрійович. Помічник здивовано поглянув на свого боса — він не звик його бачити таким. — Нехай жінки заходять сюди по одній, я хочу поговорити з кожною особисто, — додав зовсім іншим тоном Сергій Андрійович.

122